В українських пабліках я бачу багато дискусій на тему, чи можна у Німеччині гукати «Україна понад усе» і «Слава нації — смерть ворогам». Деякі учасники цих пабліків знаходять ці гасла відштовхуючими , деякі не хочуть дратувати німців, які чують «щось таке негарне, що нагадує про особливі німецькі історичні реалії», а деякі вважають, що незламний дух Українців, який понад усе, дозволяє все без виключень і ніхто не може українцям нічого заборонити, а всі хто думає інакше — то російські провокатори.
Ось що я особисто хочу додати з цього приводу. Насамперед я хочу наголосити, що проблематика націоналізму дійсно є, про що свідчать деякі висловлювання у коментарях українських паблікив у Німеччині. Цю тему треба піднімати й обговорювати. Але! Це справа саміх українців і всі дискусії на цю тему я вважаю дотепними тільки українською мовою. Українці мають самі розібратися з історичними подіями і зробити свої висновки. Так, Україна існує як держава не так давно і ці теми стали на порядку денному зараз разом з війною. Але ніхто крім саміх українців не може виконати цю «домашку», і вони виконають її, бо інакше всі люди, хто вже загинув у цієї страшній війні, загинули даремно.
Мені дуже не подобається позиція «в Україні ми можемо кричати все, що завгодно, а тут у Німеччині давайти дурити німців і робити як їм подобається». Демократія і свобода — це не робити, що завгодно. Про що завгодно — це той самий руській мір, навалу якого відбивають зараз українські військові. Справа не в тому, чому німцям не подобається гасло про понад усе. Проблема в тому, чому деяким українцям воно подобається. Зараз йде війна, гинуть люди кожного дня — хіба є час в українців неспішно вчити уроки історії? Вчитися треба дуже швидко, як ті українські солдати, які освоюють німецьки леопарди значно швидше, ніж це роблять інші солдати за мирних часів.
«Свой особый путь» — це наративи руського міру. Весь сучасний світ підтримує Україну, яка зараз виборює спільні світові цінності. І в цих цінностях не має нічого про «свой особый путь», там є спільне розуміння свободи, демократії та прав людини.
Багато хто пише про незламний дух українців, який підпитується цими «смерть ворогам» та «понад усе». Чим тоді відрізняються саме ці «незламні українці» від «незламних руських», які лізуть на українські місця і вбивають українських дітей? Адже вони кричать теж саме тільки російською.
Незламний дух українців не в ненависті, не в дикунстві і не в жорстокості. Незламний дух українців в прагненні до свободи, в розумі та в умінні вчитись.
І саме ці вміння роблять Україну сучасною країною, яку вітає світ. Немає ніяких особливих історичних реалій — ані російських, ані німецьких, ані українських. Є історія, яку пишуть не пропагандисти, а історіки. Бо є наука, є експертиза, є освіта, є вимоги і є закон. Так, російська пропаганда вже багато років дурить голови людям у всьому світі і розповідає, що «все не так однозначно». Начебто немає об‘єктивних критеріїв і начебто всі думки одинаково варті. Так, всі думки мають право на існування та висловлювання, але між тими думками є різниця. Деякі думки є перевіреними фактами, деякі думки є щірими помилками, а деякі мають навмисну мету дурити голову людям та вводити в оману.
В пандемію ми дуже гарно побачили, як саме працює той механізм. Багато емоцій та мало освіти — ось фактори, які сприйняють тому, щоб людина ковтала будь-який bullshit і не бачила різниці. Тому що bullshit за дефініцією — це байдуже ставлення до істини помножене на намагання здаватися експертом.
Ось саме такі «експерти» намагаються втлумачити українцям в голови, що націоналістичні гасла — це нічого страшного, це просто німці їх бояться та чомусь не люблять. Чому саме? На те є голова у кожного українця, щоб ставити собі ці запитання та шукати самостійно відповіді на них. Щоб бути розбірливими у засобах, щоб не повторювати помилки інших, щоб вчитися з них і знати краще.
І я вже чую деякі голоси, яки намагаються звинуватити мене в запереченні українського національно-визвольничого руху і зраді. І відповідь моя дуже проста. Так, все це було і це історія України. Історію неможна заперечувати. Історію не можна переписати і зробити більш приємною ніж вона є. Її треба вчити, знати і робити висновки на майбутнє. Тільки тому, що щось було у давнину, це не є гарним та правильним сьогодні. У філософії це явище називається натуралістичною помилкою. Часи націоналістично-визвольничого руху це також часи Дзержинського, Леніна та Сталіна. Є готові назвати цих людей героями та повторювати їх гасла? Одже я не знаю жодної сучасної українки чи українця, які б погодилися жити за умов тих часів — без інтернету, без можливості подорожувати світом, без сучасних лік, електрики та технологій. Світ змінився — змінилося ставлення до прав жінок, дітей та тварин, змінилися стандарти освіти, медицини та умов праці, люди засуджують домашнє насильство і є толерантними до національних чи сексуальних меншин. І чомусь тільки старовинні гасла мають залишитись незмінними. Чи відповідають вони сьогоднішньому часу чи є тільки анахронізмом минулого? Ці рефлексії — домашня справа українців. І я впевнена, що вони виконають її на відмінно, бо я вірю в українців.
Російська пропаганда — це не є мірило будь-чого і не треба мотивувати свої вчинки тим, як на це погляне російська пропаганда. Є суть подій і суть речей. І є розум, щоб усвідомити ці суті. І є моральні принципи та совість, щоб керувати вчинками розумної людини і стримувати емоції та почуття. Емоції та почуття не бувають правильними чи неправильними, вони просто є і дозволяють нам відчувати, сприймати світ та події навколо нас. Але тим ми і відрізняємось від тварин, що можемо розуміти, ставити питання, думати.
Тому моє побажання до кожного, хто прочитає цей текст — подумати. А вже потім діяти.
Мозги на полку 